Вишивання ажурної мережки "цирки"

 

Мережки – це ажурні рахункові шви, які окрім декоративної функції використовують ще й утилітарну – зшивання при з’єднанні окремих частин виробу. В буковинській вишиванці набула поширення техніка змережування, яка дістала назву «цирка».

Цирка – це ажурна мережка складного геометризовано-рослинного орнаменту, вишитого на тлі стовбчикової сітки. Цирку виконують шовком білого (рідше жовтого, рожевого та синього) кольорів, нею оздоблювали сорочки, які дістали назву «цирковані». Цією ж технікою змережували вузенькі смужки буденних жіночих та окремі елементи чоловічих сорочок.

Циркування виконують у чотири етапи:

обведення контуру орнаменту;

вишивання самого орнаменту, обведеного контуром;

обведення вертикальними і горизонтальними рядами (качалочками) ділянки змережування на полотні; 

виконання на цій ділянці стовбчикової сітки. 

Перед «циркуванням», необхідно вивчити обраний орнамент (краще всього перенести його на розграфлений в «клітинку» папір).

     
   

Потім обшивають його контури закріпкою – качалочкою, де кожен горизонтальний та вертикальний відтинок клітинки орнаменту дорівнює стороні квадрата сітки, на тлі якої буде вишито орнамент. Роботу по обводці контуру починають із правого нижнього кута орнаменту.

Після завершення обводки контуру вишивають тло цього орнаменту білим шовком, використовуючи техніки рахункової гладі, хрестика, півхрестика.

 

Неповторний, м’який ефект об’ємності дають одноколірні нитки, якщо стібки рахункової гладі прокладати в різних напрямках – вертикально, горизонтально і з нахилом. Гра світла і тіні створює враження різних відтінків одного кольору.

Далі на полотні визначають розміри ділянки, на якій буде виконуватись сітка. Для цього з правого боку полотна зверху до низу нашивають качалочку з паралельних стібків, відступаючи від орнаменту відстань, що дорівнює одному ряду сіточки. Кількість стібків залежить від ширини мережки.  

Виконавши вертикальний ряд качалочки, вишивають горизонтальний ряд. Його розміщують нижче від орнаменту на один ряд сіточки. Далі з лівого боку орнаменту з низу до верху виконують лівий вертикальний ряд качалочки, відступивши від орнаменту в один ряд сіточки. Закінчують обмеження ділянки верхнім горизонтальним рядом. У верхньому і нижньому рядах виконують качалочку, фігурну качалочку або зубчиками.

Останній етап циркування – виконання тла стовпчикової сітки. Для цього по висоті і довжині ділянки, відведеної для циркування, підрізають і висмикують по чотири нитки через проміжок у дві нитки. Утворене решітчасте тло  обвивають прямими стібками. В місцях перетинання ниток тканини роблять перехват косими стібками. Для того, щоб сторони кожного квадратика сітки були рівні (не деформовані), висмикують спочатку вертикальні, коротші нитки. Горизонтальні нитки висмикують в процесі роботи, поступово один за одним.

 

 

 

Стібками до успіху

Стібками до успіху ч.1

Вирізування

Вирізування – це вид ажурної вишивки. Вирізування поширене на Полтавщині, Чернігівщині, Харків­щині, Київщині, Поділлі. Вирізуван­ням цю техніку називають тому, що в середині контуру узору вирізають нитки полотна. Вишивають його зде­більшого нитками білого кольору або сірими нитками на білому полотні, на Київщині виконується червоними або чорними нитками як самостійний узор, так і в поєднанні з іншими техніками, особливо з техні­ками лиштва, хрестик,  мережкою, в обвідках — з ретязем,

Техніка вирізування складається з хрестика і качалочкової лиштви. Кон­тур узору (ромб) вишивають качалочковою лиштвою, а в місцях перетину основи і піткання — хрестиком. Кон­тур зигзагоподібний. Внутрішній кон­тур виконують через три — п'ять ві­чок. Під час виконання потрібно уваж­но стежити, щоб хрестик був навпро­ти хрестика. Коли вишито обидва контури, вирізають нитки тканини, які лежать навпроти качалочок. Нитки слід підрізати акуратно, щоб не за­лишалися кінчики. Вирізані нитки витягують, а залишені обкручують нитками, виконуючи на перехрещенні хрестик, і одночасно заповнюють віч­ко ляхівкою або стовпчиком у шахо­вому порядку.

Різновидом вирізування є обманка, коли контур нашивають так, як у звичайному вирізуванні, але нитки у квадратиках не підрізають, а зашива­ють нитками чорного або іншого тем­ного кольору однією з технік — лишт­ва, хрестик, штапівка. Цією технікою оздоблюють жіночі та чоловічі сороч­ки, скатерки, портьєри, рушники тощо.

Виколювання або солов’їні вічка

«Виколювання» або «солов'їні вічка» як само­стійну техніку майже не вишивають, їх застосовують у поєднанні з іншими техніками, зокрема: лиштвою, зерно­вим виводом, вирізуванням. Виколювання належить до лічильних стягувальних швів. У народній вишивці виколювання виконують радіальними стібками , якими розтягують нитки полотна від центра виколки. Цей шов шиють у вигляді квадратиків і кружечків,обметаних стібками двобічної гладі або петельного шва в один чи два ходи. Ці фігурки мають різну назву. Для вишивання солов'їних вічок іноді застосовують дерев'яні загострені палички (виколки), якими розтягують нитки тканини для того, щоб дірочка була більшою.

Шити починають зліва зверху вниз. Коли виконують окремі солов'їні віч­ка, то шиють всю фігурку зразу, а коли їх розміщують зигзагоподібною лама­ною лінією, то спочатку вишивають одну сторону, а дійшовши до кінця ламаної лінії, виконують другу сторо­ну. За таким способом солов'їні вічка з лицьового і виворітного боків вихо­дять однакові, в них немає переколів попід нитками і не пропускаються настилки.

Зерновий вивід

Зерновий вивід – це ажурний скісний шов, який надає вишивці легкості. Вишива­ють без вирізування і витягування ни­ток, утворюючи на тканині прозоро-ажурну вишивку. Цього досягають тим, що на одному й тому самому місці виконують два стібки, що міцно стягу­ють нитки тканини. Найчастіше зерно­вий вивід вишивають нитками білого кольору, а інколи тими, що й для всьо­го узору.

Зерновий вивід можна виконувати двома способами. При першому спосо­бі шити починають справа наліво. На­бирають на голку три-чотири верти­кальні нитки тканини, закріплюють голку способом у петлю і на тому самому місці кладуть ще один стібок (один поверх одного), міцно стягуючи вертикальні нитки тканини. Потім роблять вертикальні стібки, захвачую­чи горизонтальні нитки тканини. Піс­ля цього знову захвачують вертикальні нитки, утворюючи зигзагоподібну ла­ману лінію. З виворітного боку стібки такі самі, як і з лицьового. Дійшовши до кінця, роблять вертикальний стібок і вишивають другий ряд зернового виводу, утворюючи клітинки.

Виконуючи зерновий вивід другим способом, починають шити зліва на­право, тоді стібки на виворітному боці йдуть не тільки по вертикалі й гори­зонталі, а й по діагоналі.

Ця техніка  самостійно не застосовується, а дуже вдало доповнює інші узори, виконані лиштвою, вирізу­ванням, солов'їними вічками, хрести­ком в оздобленні чоловічих сорочок, жіночих блузок, суконь, а також деко­ративних виробів.

Зерновий вивід дуже поширений на Полтавщині.

Остаточна обробка вишитого виробу. Монтування.

 Заняття  для ІІІ курсу ХВ

Тема:  Остаточна обробка вишитого виробу. Монтування.

Навчальна мета: Практично навчити виконувати опоряджувальні операції у відповідності до технологічних та технічних норм.

Виховна мета: Прививати любов до чистоти,  охайності та культури подачі вишитих виробів.

         Матеріально-технічне забезпечення та обладнання: мило, вода, ємність для води, крохмаль, марля, праска, голка , нитка, булавки.

         Тип заняття: практичне.

                                                  Хід заняття

1.Організаційна частина.

2. Актуалізація опорних знань.

3. Практична робота: Опорядження вишитих виробів.

а) підготовчі операції;

 Після перевірки якості вишивання,  вироби надходять на остаточну обробку. Їх потрібно витрусити від пилу, кінців ниток і замочити у мильному розчині (температура – 25^оС). Потім перуть найбільш забруднені місця виробів: чохли, комір, рукави, станок. Після прання вироби прополіскують спочатку у теплій, потім у холодній воді і підкрохмалюють.

б) приготування крохмального розчину;

Крохмальний розчин готують наступним чином: крохмаль проціджують через марлю або сито і вливають у теплу воду. Щоб визначити, чи достатньо у воді крохмалю, у розчин опускають клаптик білої тканини. Якщо вона буде слизькою, то крохмалю достатньо.

Сорочки, виготовлені з білої бавовняної тканини крохмалять завжди. Шовкові не крохмалять, а полощуть у воді з додаванням оцту, що надає тканині певного блиску.

Вишиті сорочки, висушені на повітрі, обов’язково прасуються вогкими, а якщо вони пересохли, то збризкуються водою.

в) Інструктаж з техніки безпеки та технологічні вимоги до прасування вишитих виробів.

Волого-теплову обробку виробу потрібно виконувати справною праскою, стоячи на гумовому килимку. Прасування виконується на прасувальній дошці, або столі, покритому повстю чи сукном і зверху застеленому білою тканиною.

Електропраски бувають різної ваги від 2 кг. до 6 кг. Найбільш зручні електропраски з терморегулятором, що дає змогу регулювати температуру нагрівання робочої поверхні праски від 100^о до 250^оС. необхідно дотримуватись режиму (прасування ) волого-теплової обробки різних тканин, адже надмірне нагрівання праски зменшує міцність тканини, стійкість до багаторазових згинів та стирання, змінює її колір.

Прасують з виворітного боку в напрямку ниток основи, бо нитки піткання витягуються нерівномірно і можуть викликати зморшки. Дуже уважно прасувати місце з вишивкою. Прасування з виворітного боку зберігає рельєфність і красу вишивки.

г) Робота з інструктивною карткою.

Монтування – це складання вишитого виробу у купон.

Купон чоловічої сорочки складаються у вигляді прямокутника довжина якого 46+ 0,5 см, ширина 26+0,3 см.

Складання станка:

Станок кладеться до поверхні стола лицевою стороною. Від центру вишивки відміряється в обидві сторони по 13 см і сторони загортаються до виворітної сторони. Від глибини горловини по довжині станка в одну і другу сторону відміряють по 46 см, краї загортають і станок складають навпіл.

Складання рукава:

Від середньої повздовжньої лінії рукава відміряють в обидві сторони по 20 см., сторони загортають, рукав складають у двоє і вкладають всередину станка так, щоб низ рукавів виступав у верхній частині купона з обох його сторін на ширину вишивки.

У сорочках «українка» на верхньому краю станка розміщують комір, а в «чумачках» і «гуцулках» - комір-стійку, під якими в центрі переду прикріпляють удвоє складений шнурок з китичками. Монтуючи купон, слід дотримуватися встановлених розмірів його, деталі купона скріплювати бавовняними нитками такого самого кольору, як тканина.

 

 

Шнурок для зав’язування коміра скручують з чотирьох пучків муліне (24 окремі нитки), колір яких повинен відповідати кольорам вишивки. Довжина готового шнурка 44 см. До шнурка прикріплюються китиці довжиною 3 см. Для китиці беруть пасмо муліне ( тобто 24 нитки) складають на довжину розгорнутої китиці і заправляють у шнурок, що роздвоюється. Після цього китицю складають навпіл і у верхній частині, відступивши 1 см, перев’язують, рівняють ножицями кінці ниток.

4. Підсумок виконання практичної роботи;

а) демонстрація виконаного завдання (міні перегляд)

б) аналіз типових помилок4. Підсумок виконання практичної роботи;

а) демонстрація виконаного завдання (міні перегляд)

б) аналіз типових помилок

в) оцінювання.

5. Визначення домашнього завдання: Упакування готового виробу  виконання та закріплення бірки.