Стібками до успіху

Стібками до успіху ч.1

Вирізування

Вирізування – це вид ажурної вишивки. Вирізування поширене на Полтавщині, Чернігівщині, Харків­щині, Київщині, Поділлі. Вирізуван­ням цю техніку називають тому, що в середині контуру узору вирізають нитки полотна. Вишивають його зде­більшого нитками білого кольору або сірими нитками на білому полотні, на Київщині виконується червоними або чорними нитками як самостійний узор, так і в поєднанні з іншими техніками, особливо з техні­ками лиштва, хрестик,  мережкою, в обвідках — з ретязем,

Техніка вирізування складається з хрестика і качалочкової лиштви. Кон­тур узору (ромб) вишивають качалочковою лиштвою, а в місцях перетину основи і піткання — хрестиком. Кон­тур зигзагоподібний. Внутрішній кон­тур виконують через три — п'ять ві­чок. Під час виконання потрібно уваж­но стежити, щоб хрестик був навпро­ти хрестика. Коли вишито обидва контури, вирізають нитки тканини, які лежать навпроти качалочок. Нитки слід підрізати акуратно, щоб не за­лишалися кінчики. Вирізані нитки витягують, а залишені обкручують нитками, виконуючи на перехрещенні хрестик, і одночасно заповнюють віч­ко ляхівкою або стовпчиком у шахо­вому порядку.

Різновидом вирізування є обманка, коли контур нашивають так, як у звичайному вирізуванні, але нитки у квадратиках не підрізають, а зашива­ють нитками чорного або іншого тем­ного кольору однією з технік — лишт­ва, хрестик, штапівка. Цією технікою оздоблюють жіночі та чоловічі сороч­ки, скатерки, портьєри, рушники тощо.

Виколювання або солов’їні вічка

«Виколювання» або «солов'їні вічка» як само­стійну техніку майже не вишивають, їх застосовують у поєднанні з іншими техніками, зокрема: лиштвою, зерно­вим виводом, вирізуванням. Виколювання належить до лічильних стягувальних швів. У народній вишивці виколювання виконують радіальними стібками , якими розтягують нитки полотна від центра виколки. Цей шов шиють у вигляді квадратиків і кружечків,обметаних стібками двобічної гладі або петельного шва в один чи два ходи. Ці фігурки мають різну назву. Для вишивання солов'їних вічок іноді застосовують дерев'яні загострені палички (виколки), якими розтягують нитки тканини для того, щоб дірочка була більшою.

Шити починають зліва зверху вниз. Коли виконують окремі солов'їні віч­ка, то шиють всю фігурку зразу, а коли їх розміщують зигзагоподібною лама­ною лінією, то спочатку вишивають одну сторону, а дійшовши до кінця ламаної лінії, виконують другу сторо­ну. За таким способом солов'їні вічка з лицьового і виворітного боків вихо­дять однакові, в них немає переколів попід нитками і не пропускаються настилки.

Зерновий вивід

Зерновий вивід – це ажурний скісний шов, який надає вишивці легкості. Вишива­ють без вирізування і витягування ни­ток, утворюючи на тканині прозоро-ажурну вишивку. Цього досягають тим, що на одному й тому самому місці виконують два стібки, що міцно стягу­ють нитки тканини. Найчастіше зерно­вий вивід вишивають нитками білого кольору, а інколи тими, що й для всьо­го узору.

Зерновий вивід можна виконувати двома способами. При першому спосо­бі шити починають справа наліво. На­бирають на голку три-чотири верти­кальні нитки тканини, закріплюють голку способом у петлю і на тому самому місці кладуть ще один стібок (один поверх одного), міцно стягуючи вертикальні нитки тканини. Потім роблять вертикальні стібки, захвачую­чи горизонтальні нитки тканини. Піс­ля цього знову захвачують вертикальні нитки, утворюючи зигзагоподібну ла­ману лінію. З виворітного боку стібки такі самі, як і з лицьового. Дійшовши до кінця, роблять вертикальний стібок і вишивають другий ряд зернового виводу, утворюючи клітинки.

Виконуючи зерновий вивід другим способом, починають шити зліва на­право, тоді стібки на виворітному боці йдуть не тільки по вертикалі й гори­зонталі, а й по діагоналі.

Ця техніка  самостійно не застосовується, а дуже вдало доповнює інші узори, виконані лиштвою, вирізу­ванням, солов'їними вічками, хрести­ком в оздобленні чоловічих сорочок, жіночих блузок, суконь, а також деко­ративних виробів.

Зерновий вивід дуже поширений на Полтавщині.

Остаточна обробка вишитого виробу. Монтування.

 Заняття  для ІІІ курсу ХВ

Тема:  Остаточна обробка вишитого виробу. Монтування.

Навчальна мета: Практично навчити виконувати опоряджувальні операції у відповідності до технологічних та технічних норм.

Виховна мета: Прививати любов до чистоти,  охайності та культури подачі вишитих виробів.

         Матеріально-технічне забезпечення та обладнання: мило, вода, ємність для води, крохмаль, марля, праска, голка , нитка, булавки.

         Тип заняття: практичне.

                                                  Хід заняття

1.Організаційна частина.

2. Актуалізація опорних знань.

3. Практична робота: Опорядження вишитих виробів.

а) підготовчі операції;

 Після перевірки якості вишивання,  вироби надходять на остаточну обробку. Їх потрібно витрусити від пилу, кінців ниток і замочити у мильному розчині (температура – 25^оС). Потім перуть найбільш забруднені місця виробів: чохли, комір, рукави, станок. Після прання вироби прополіскують спочатку у теплій, потім у холодній воді і підкрохмалюють.

б) приготування крохмального розчину;

Крохмальний розчин готують наступним чином: крохмаль проціджують через марлю або сито і вливають у теплу воду. Щоб визначити, чи достатньо у воді крохмалю, у розчин опускають клаптик білої тканини. Якщо вона буде слизькою, то крохмалю достатньо.

Сорочки, виготовлені з білої бавовняної тканини крохмалять завжди. Шовкові не крохмалять, а полощуть у воді з додаванням оцту, що надає тканині певного блиску.

Вишиті сорочки, висушені на повітрі, обов’язково прасуються вогкими, а якщо вони пересохли, то збризкуються водою.

в) Інструктаж з техніки безпеки та технологічні вимоги до прасування вишитих виробів.

Волого-теплову обробку виробу потрібно виконувати справною праскою, стоячи на гумовому килимку. Прасування виконується на прасувальній дошці, або столі, покритому повстю чи сукном і зверху застеленому білою тканиною.

Електропраски бувають різної ваги від 2 кг. до 6 кг. Найбільш зручні електропраски з терморегулятором, що дає змогу регулювати температуру нагрівання робочої поверхні праски від 100^о до 250^оС. необхідно дотримуватись режиму (прасування ) волого-теплової обробки різних тканин, адже надмірне нагрівання праски зменшує міцність тканини, стійкість до багаторазових згинів та стирання, змінює її колір.

Прасують з виворітного боку в напрямку ниток основи, бо нитки піткання витягуються нерівномірно і можуть викликати зморшки. Дуже уважно прасувати місце з вишивкою. Прасування з виворітного боку зберігає рельєфність і красу вишивки.

г) Робота з інструктивною карткою.

Монтування – це складання вишитого виробу у купон.

Купон чоловічої сорочки складаються у вигляді прямокутника довжина якого 46+ 0,5 см, ширина 26+0,3 см.

Складання станка:

Станок кладеться до поверхні стола лицевою стороною. Від центру вишивки відміряється в обидві сторони по 13 см і сторони загортаються до виворітної сторони. Від глибини горловини по довжині станка в одну і другу сторону відміряють по 46 см, краї загортають і станок складають навпіл.

Складання рукава:

Від середньої повздовжньої лінії рукава відміряють в обидві сторони по 20 см., сторони загортають, рукав складають у двоє і вкладають всередину станка так, щоб низ рукавів виступав у верхній частині купона з обох його сторін на ширину вишивки.

У сорочках «українка» на верхньому краю станка розміщують комір, а в «чумачках» і «гуцулках» - комір-стійку, під якими в центрі переду прикріпляють удвоє складений шнурок з китичками. Монтуючи купон, слід дотримуватися встановлених розмірів його, деталі купона скріплювати бавовняними нитками такого самого кольору, як тканина.

 

 

Шнурок для зав’язування коміра скручують з чотирьох пучків муліне (24 окремі нитки), колір яких повинен відповідати кольорам вишивки. Довжина готового шнурка 44 см. До шнурка прикріплюються китиці довжиною 3 см. Для китиці беруть пасмо муліне ( тобто 24 нитки) складають на довжину розгорнутої китиці і заправляють у шнурок, що роздвоюється. Після цього китицю складають навпіл і у верхній частині, відступивши 1 см, перев’язують, рівняють ножицями кінці ниток.

4. Підсумок виконання практичної роботи;

а) демонстрація виконаного завдання (міні перегляд)

б) аналіз типових помилок4. Підсумок виконання практичної роботи;

а) демонстрація виконаного завдання (міні перегляд)

б) аналіз типових помилок

в) оцінювання.

5. Визначення домашнього завдання: Упакування готового виробу  виконання та закріплення бірки.

Вишивка за вільним контуром

Всі вишивки по вільному контуру вишивається по нанесеному рисунку різними способами. Нанесення узору на тканину виконуються кількома способами. Залежно від кольору тканини і фактури, техніки виконання, характеру і розміщення узору на виробі. Найпростіший спосіб перенесення узору на тканину за допомогою копіювального паперу і кальки. Узор переносять на кальку, яку потім накладають на тканину. Переконавшись, що малюнок накладений правильно і немає перекосу ниток основи і піткання тканини приколюють одну сторону кальки шпильками, а протилежну піднімають і вкладають копіювальний папір перевідним шаром до тканини. Тоді закріплюють другий край кальки і олівцем обводять контури.

На темній, блискучій й ворсовій тканини переносять узор за допомогою прозорого паперу, цигаркової кальки, целофану та способом обстрочки. Узор переведений на кальку приметують до тканини. Тканину разом з калькою зап’ялюють у п’яльця і на машині обстрочують контури малюнка. Після цього папір обривають, а на тканині залишається вистрочений контур узору.

На тонкій прозорій тканині малюнок переноситься за допомогою скла, під яким стоїть лампа. Під тканину кладуть малюнок, сколюють шпильками, кладуть на скло і м’яким гострим олівцем наносять малюнок. Якщо один і той самий узор треба перезняти кілька разів, то виготовляють трафарет. перезнятий на кальку узор кладуть на стіл, а під низ підкладають  м’яку товсту вовняну тканину. Під узор кладуть кілька аркушів кальки, на які проколами голкою переводять контури узору. Проколи роблять через 0,1, 0,2 см. Готовий трафарет узору протирають машинним маслом і просушують. На рівну поверхню стола кладуть тканину, розправляють, на те місце де буде малюнок прикріплюють трафарет. Ватний тампон  вмочують в суміш (0,5 машинного масла, або керосину, 2 чайні ложки крейди або зубного порошку, 2 грама синьки) втирають в проколи, на полотні крапками відбивається малюнок.

Всі вишивки по вільному контуру вишивають по нанесеному малюнку, різними способами. Якість виконання вишивок по вільному контуру залежить від чіткості ліній контуру узору і від акуратності заповнення площин.

До вишивок по вільному контуру належить:

·        Біла гладь

·        Художня гладь

·        Полтавська гладь , декоративна

·        Рушниковий шов

Гладь – це вишивка, яка заповнює площину узору стібками, що можуть лягати в різних напрямках. Заповнення може бути повним або частковим. Гладдєва вишивка буває одномірною ( білою або в тон тканини) і багатокольоровою.

Одномірною гладдю оздоблюють білизну, блузки, скатертини, серветки.

Біла гладь

Біла гладь – це одноколірна вишивка, але завдяки тому що стібки лягають у різних напрямках, вона набуває багато відтінків. Малюнки для білої гладі мають невеликі деталі, які заповнюються різними техніками, наскільки вистачає фантазії і вміння у вишивальниці. Вишивається на дуже тонких тканинах: маркізет, батист, вуаль. 

Білу гладь шиють двобічними стібками, що щільно прилягають один до одного по формі мотиву. Щоб гладь узору була випуклою, попередньо на елементах узору накладають прості стібки швом уперед голкою, які розміщується в поперечному напряму щодо основного гладдєвого настилу.

Біла гладь складається з кількох технік: гладі з настилом, прикрашальних швів, дірочок, сіток, горошинок, вузликів тощо, інколи її поєднують з прорізною гладдю.

Гладдєві горошинки виконують вертикальними або горизонтальними стібками гладі з настилом. Дрібні листки – прямими, або косими стібками. Більші листки вишивають гладдю з розсипом або вузликом. Листочок буває розколений  на дві частини чи три частини по довжині і на дві половини по ширині ( листочок в розріз або в розкол). Зробивши настил по довжині листочка і два паралельних стібки по середині нього, починають виконувати гладдю покривають спочатку одну частину листка, а потім другу, вколюючи голку між паралельними стібками. А виколюючи на лінії контуру. Для обробки краю застосовують фестони.

Серединки квіток здебільшого за­повнюють прямими або косими глу­хими декоративними сітками Розміщуючи пряму сітку в колі, спочатку виконують вертикальні стіб­ки від одного краю кола до другого, а потім горизонтальні, які одночасно прикріплюють до тканини в місцях перетину з вертикальними. Роблять це кількома способами: маленькими діа­гональними стібками — одним або двома, косим або прямим хрестиком, вертикальними стібками, стібками у вигляді гусячих лапок, павучків, зіро­чок тощо. Глухі сітки виконують нитками одного кольору або різних кольорів, що надає їм додаткової ажурності та вишуканості.

Прорізна гладь зустрі­чається в мотивах білої гладі. Вона набула поширення ще в XIX ст., коли нею оздоблювали предмети побуту і білизну, комірці, носові хусточки. На­зивають цю техніку ще «англійським шитвом».

Прийоми виконання цієї гладі за­лежать від композиції малюнка. Узори для прорізної гладі складаються з маленьких дірочок, суміжних дірочок, калачиків, листочків-човників, що утво­рюють багатопелюсткові квітки, листя тощо.

Маленькі круглі дірочки проколю­ють виколкою і обшивають гладдєвим валиком. Виконання калачика по­чинають з обшивання зовнішнього і внутрішнього контурів швом уперед голкою. Всередині роблять ножицями розріз навхрест. Після цього на конту­рах виконують гладдєві стібки, сте­жачи за тим, щоб не було деформа­ції калачика.

Листочки-човники попередньо об­шивають швом уперед голкою, ткани­ну розрізають уздовж осі листка, підгинають краї підрізаної тканини навиворіт і виконують стібки гладі. Для того щоб форма листка зали­шалася витягнутою, треба на гострих краях його виконувати довші стібки, затягувати їх сильніше, ніж бокові.

Виконуючи суміжні дірочки у вигляді квіточок, спочатку виколкою проколюють середню, а після цього усі інші, що розміщуються по колу. Обробку починають також із серед­ньої, а потім послідовно обшивають решту дірочок.

На краях виробу часто виконують зубці (фестони) різної форми і роз­мірів. Вишивають фестони петельним швом з настилом, стібки розміщують перпендикулярно до лінії краю виро­бу, тоді край виходить гарним.

Багатокольорова художня гладь

Багатокольорова художня гладь схожа на малюнок фарбами, бо її вишивають нитками багатьох кольорів і відтінків. Нею вишивають сукні, скатерки, подушки, а також створюють панно, картини, портрети, пейзажі.

Художню гладь починають викону­вати з найлегших узорів. Спочатку виділяють тіньові ділянки елементів узору та об'ємні форми малюнка. Напрямок стібків — по жилках пелю­сток квіток і листків зелені, зображе­них на малюнку.

Розпочинаючи вишивати худож­ньою гладдю, треба пам'ятати, що колір фону впливає на колір вишивки і навпаки. Виконуючи художню гладь, насамперед обшивають контур швом уперед голкою.  Перші стібки гладі треба вишивати від краї малюнка до центра, а кожну, окрему пелюстку - від країв до її основи. Довжину пе­люстки квітки або ширину листка ділять на декілька частин і кожну частину вишивають ниткою відповід­ного тону. Стібки шиють різної дов­жини, для того щоб між ними можна було прокласти стібки нитками іншого тону і утворити плавний перехід од­ного тону в інший. Серединки квіток вишивають чорними або жовтими нит­ками, застосовуючи прикрашальні шви, сітки. Якщо гладь виконана пра­вильно, то лицьовий і виворітний боки будуть однаковими. ,Вишивальницям-початківцям не слід використовувати узори для художньої гладі в багато­кольоровій гамі.

Декоративна гладь

У багатокольоровій декоративній гладіпоєднують м'які, тонкі кольорові переходи, а також яскраві контрастні кольори, інколи з обрам­ленням чорними нитками. Цією глад­дю виконують узори стилізованих квітів, зооморфних фігур на декора­тивних виробах та на одязі.

Одним із видів декоративної ви­шивки є атласний шов, який виконується з лицьового боку узору і потребує мало ниток. Стібки атласного шва нагадують атласне пере­плетення тканини, тому що під його виконання стібки одного ряду за­ходять кінцями між стібки другого. Виворітний бік атласного шва має вигляд розсипних дрібних стібків.

Полтавська гладь

Полтавська гладь — один з різновидів гладі у прикріп. Нею здавна розшивали рушники, хустки, фартухи, а тепер, крім цього, виши­вають ще доріжки, серветки, панно. Цю гладь виконують кольоровим муліне у дві-три нитки, шовком або волічкою. Здебільшого нею виши­вають орнаменти рослинного харак­теру.

Перш ніж приступити до виконан­ня полтавської гладі,  потрібно на тканину нанести малюнок, дібрати за кольором нитки.  Виконують її поверховим настилом з пересягами, які закріплюють гладдєві стібки на тканині. На довгому стібку виконують два-чотири пересяги, а щоб вони були не дуже помітними, їх накладають не на одному рівні (можна прикріплюва­ти і на одному рівні). З виворітного боку вишивка має вигляд дрібних роз­сипних стібків.

Якщо полтавську гладь вишивають нитками різних кольорів, то межа між кольорами повинна різко виділятися. Для того щоб гладь вийшла більш випуклою, попередньо по контуру малюнка виконують настил швом уперед голкою.

Рушниковий шов

Рушниковий шов – цей шов поширений в центральних областях України (Полтавщині, Київщині, частково Дніпропетровщині). На Полтавщині рушникові шви виконують виключно червоними нитками. На Чернігівщині та Київщині рушникові шви також виконують червоними нитками, а заповнення  серединок квіток – синіми. На Дніпропетровщині поширене вкраплення жовтого кольору. Назва «рушниковий» походить від народних рушників. У різні часи вишивали переважно цією технікою. Рушниковими швами шиють рослинні орнаменти у вигляді дерева, що ніби виходить з вазона чи великої квітки. Інколи орнаменти доповнюють птахами, комахами тощо. Елементи орнаменту займають більшу площу, ніж в орнаментах, виконаними декоративними швами, бо у рушникових заповненнях рапорт повторюється кілька разів.

Рушниковий шов виконують так: спочатку на полотні позначають олівцем контур візерунка і вишивають його стебловим або тамбурним швом, прутиком двобічної штапівки. Потім площину узору заповнюють різними комбінаціями стібків – заповненими переважно лічильних: уперед голкою, гладдю, штапівкою, кривулькою, хрестиком, козликом, сітками тощо.