Поверхнево-нашивні рахункові техніки

Назва «поверхнево-нашивні рахун­кові» техніки пояснює спосіб виконан­ня їх, тобто вишивання на поверхні тканини, рахуючи нитки.

Хрестик — одна з найпо­ширеніших технік цієї групи. Викону­вати хрестик краще на тканинах по­лотняного переплетення ниток основи та піткання, але вишивають і на ткани­нах з не полотняним переплетенням, використовуючи трафарет або канву.

Косий хрестик утворюється від схрещення двох діагональних стібків у квадраті. Виконують його на кілько­сті ниток 2х2, 3х3, 4x4, 5x5, але коли нитки основи тонші, то для зрів­нювання розмірів хрестика їх беруть більше. Від точності та порядку накла­дання стібків залежить краса цього шва. Треба, щоб усі верхні стібки хре­стика перекривали нижні лише в одно­му напрямку.

По горизонталі хрестик шиють кількома способами. За першим способом кожен хрестик шиють повністю один за одним. За другим способом спочатку кладуть стібки одного на­прямку (нижні). Ці стібки ще нази­вають півхрестиками. Повертаючись назад, виконують верхні стібки. Коли вишивають по вертикалі, то виколю­ють голку в лівому нижньому куті, роблять діагональний стібок у правий верхній кут, виколюючи голку справа наліво вверх через певну кількість ниток і роблять діагональний стібок у лівий нижній кут і т. д.

Найскладніше шити хрестик по діагоналі. В цьому випадку вишивальниця повинна спочатку визначите місце уколу і виколу голки. Для еконо­мії ниток і щоб з виворітного боку не було великих переколів (не більше двох хрестиків), а також, щоб усі верх­ні стібки йшли в одному напрямку, інколи голку з ниткою протягують під попередньо нашитим стібком. Товщи­ну робочої нитки добирають залежно від розмірів хрестика та товщини тка­нини так, щоб тканина не проглядала між стібками.

Прямий хрестик поши­рений у західній частині України, але як елемент орнаменту зустрічається у вишивках інших областей.

Подвійний хрестик за­стосовують як елемент орнаменталь­ної вишивки. Його називають також болгарським хрестиком. Цією техні­кою вишивають декоративні вироби: килими, валізки, диванні подушки та інші речі. Його виконують подібно до звичайного, тільки хрестики вишива­ють більшого розміру і кожний зразу, а не частинами. Спочатку нашивають звичайний хрестик, стібки якого пере­хрещуються по діагоналі, а поверх нього виконують ще один — прямий, стібки якого йдуть паралельно ниткам основи та піткання.  Шов розсипних хрестиків, або фальшиве мереживо, зустрічається у вишивках на Чернігівщині, де чор­ними нитками на білому полотні вишивають чудові «мереживні» візерун­ки. Назва зумовлена тим, що хрестики шиють через проміжки розміром у хрестик, тобто вони ніби розсипані на площині узору.

Розсипним хрестиком вишивають чоловічі сорочки, жіночі блузки, сукні, серветки, доріжки, рушники та інші вироби, застосовуючи нитки різноманітних кольорів.

Ретязь використовують як доповнення в обвідках узорів, ви­шитих хрестиком, лиштвою, мережка­ми. Він зовні подібний до хрестика, але виконують його неправильними хрестиками, що йдуть зліва направо.

Поздовжні й поперечні ретязі з лицьового боку мають однаковий ви­гляд, а з виворітного — різний: у по­здовжнього ретязя стібки горизонталь­ні,   а   в   поперечного — вертикальні.

Лиштва виконується на тканинах полотняного переплетення, а на інших — за допомогою трафарету, її назва походить від слова «лиштва» (у минулому вишивали низ сорочки, підшивка якого називалася «лишт­вою»). У деяких місцевостях її назива­ють рахунковою гладдю. За способом утворення лиштву поділяють на пряму, косу і качалочкову.

Пряма лиштва характеризується тим, що стібки виконуються зліва на­право або навпаки і розміщуються паралельно ниткам основи або піткан­ня. Ця техніка зустрічається переважно у вишитих виробах на Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі, Київщині, у західних областях України. Проте в кожному з цих регіонів композиція, кольорове рішення, спосіб виконання різні.

Коса лиштва характеризується тим, що стібки вишивальної нитки кладуть скісно до ниток основи і пітканя. Узори косої лиштви доповнюються вишивкою хрестиком, прямою лиштвою ретязем. Ця техніка поширена на Поділлі, Київщині. На Поділлі косу лиштву виконують в основному виконують в основному червоними нитками з обшивкою ( штапівкою) чорними по контору, а на Київщині – нитками чорного і червоного кольорів без обшивки.

За способом виконання на Поділлі коса лиштва може бути однобічною і двобічною. В однобічній лиштві з виворітного боку перехід від стібка до стібка здійснюється через одну нитку тканини.

Узори, вишиті цією технікою, дуже різноманітні та багаті. Ними прикра­шають жіночі й чоловічі сорочки та декоративні вироби.

Качалочкова лиштва характерна для Поділля. Нею вишивають рушники, скатерки, хустки, диванні подушки тощо. При цьому використовують рос-линно-геометризований орнамент. На Поділлі вишивають цю техніку вовня­ними нитками, так званою волічкою яскравих кольорів.

Качалочками зветься такий гладдєвий шов, у якому кожний стібок лягає паралельно попередньому й охоплює ту саму кількість ниток. Розміри стібків залежать від характеру узору, тов­щини ниток тканини. З різнокольорових качалочок утворюють складні композиції. Узор або окремі фігурки обшивають по контуру чорною воліч­кою технікою двобічної штапівки. На кутах вишивають різні «вусики», «за­крутки», «змійки», «баранячі ріжки» тощо.

Занизування поширене на Поліссі, Волині, Чернігівщині та в північних районах Львівщини. Воно дуже схоже на перебірне ткацтво. Виконують його виключно нитками червоного кольору з частковим вкрап­ленням чорного або синього. Назва цієї техніки походить від способу виконання: занизування голки в тка­нину.

Орнамент вишивають відразу на всій довжині узору через кожну нитку піткання паралельними стібками. Ви­шивальну нитку не відрізають, а постійно з'єднують з новою для продов­ження вишивання узору. Закріпивши петлею вишивальну нитку з правого боку узору і розрахувавши кількість вертикальних ниток тканини, які можуть перекриватися або не перекриватися вишивальною ниткою, почи­нають шити паралельні рядки.

Занизування не поєднують з інши­ми техніками. Його використовують при вишиванні жіночого і чоловічого одягу, скатерок, серветок та інших декоративних виробів.

Набирування широко використовують на Київщині, Черні­гівщині, Черкащині. Цією технікою виконують геометричні орнаменти із суцільним заповненням узору нитками яскравих кольорів. Назва набирування (у народі — «човники») походить від способу виконання — весь час на гол­ку набираємо певну кількість ниток.

Набирування виконують зліва на­право. Стібки настилають вишивальною ниткою паралельно горизонталь­ним ниткам тканини. Закріпивши вишивальну нитку способом у петлю в лівому куті вишивки, кладуть стібок на шести або восьми нитках основи па­ралельно ниткам піткання. Голку виколюють на одну нитку піткання нижче від цього стібка на рівні його середини. Другий стібок роблять пара­лельно першому і знову виколюють голку нижче від нього на одну нитку піткання і вправо — на три або чотири нитки основи. Кількість таких стібків залежить від узору. Для виконання цієї техніки потрібен робочий малю­нок кута, який обов'язково вишивають на комірі чоловічої сорочки. Крім цього, нею випливають жіночі блузки, рушники, валізки тощо.

Штапівка  дуже пошире­на на Поділлі. ЇЇ можна використову­вати не тільки як доповнення до інших технік, а й як самостійний шов для оздоблення жіночих блузок, чоловічих сорочок, рушників тощо. Штапівку ви­шивають за принципом шва уперед голкою. Спочатку вишивають половину штапівки в одному напрямку, а йдучи назад, накривають стібками всі проміжки зліва направо. При цьому з вивороту маємо такий самий шов.

Поверхневий верхоплут часто застосовують як обвідку в узо­рах, а також вишивають як самостій­ний шов різними кольорами. Почина­ють виконувати з однакових верти­кальних паралельних стібків на трьох нитках піткання, спрямовуючи голку справа наліво через три нитки основи. Повертаючись назад, обкручують їх горизонтальними стібками, не виколюючи голки на виворіт. Не дійшовши горизонтальними стібками до правого краю зразка, над сімома вертикальни ми стібками виконують шість вертикальних паралельних стібків та об­кручують їх паралельними горизонтальними стібками. Після цього ще до верху шиють чотири вертикальних стібки, обкрутивши їх горизонтальни­ми стібками. Вище нашивають ще два вертикальних стібки і з'єднують їх та решту вертикальних стібків горизонтальними стібками.

Кафасор і поверхниця — одноколірні, легкі, про­зорі техніки. їх вишивають разом з узорами, виконаними іншими техніка­ми — низзю,  хрестиком  тощо.  Вони характерні для Поділля і Буковини.

Виконують їх у сірих, коричневих, коричнево-зелених тонах вертикаль­ними рядами паралельних стібків однакової довжини. Різниця між ними полягає лише в тому, що на виворітно­му боці кафасора, переходячи від одного стібка до іншого, вишивальну нитку ведуть по діагоналі, а в поверхниці — по вертикалі.

Низь виконують двома способами: із замками і без замків. Вона буває поздовжньою і попереч­ною, одноколірною і різнокольоровою.

Поздовжню низь вишивають спра­ва наліво або навпаки. Спочатку на тканині визначають місце розміщення узору, а потім закріплюють вишивальну нитку в його верхньому правому чи  лівому  куті  й  починають  шити, спрямовуючи голку вниз по вертикалі між нитками тканини. Як тільки ді­йдуть до низу узору, голку спрямову­ють вгору для виконання наступного ряду, набираючи на неї та пропускаю­чи певну кількість ниток за узором. Наступні  ряди  шиють через  кожну нитку основи, точно відраховуючи при цьому потрібну кількість ниток піткан­ня за узором. Пропущені в узорі місця заповнюють з лицьового боку лишт­вою  нитками  інших  кольорів.  Таку низь називають кольоровою. Кольорову низь виконують нитка­ми таких кольорів: для зашивання фо­ну  чорний, червоний, темно-синій, темно-коричневий;   для   заповнення пропущених місць в узорі на чорному фоні — чорний, жовтий, зелений, на темно-синьому фоні — темно-терако­товий, чорний, жовтий (спілої соло­ми),  на темно-коричневому  фоні — оранжевий, гнилої зелені, голубий та інші кольори, що добре поєднуються з фоном.

 Низь із замком виконують так. На голку набирають чотири нитки піткан­ня і виколюють її вертикально. Потім повертаються на одну нитку назад і на­бирають на голку ту саму четверту нитку і ще три й роблять вертикальний стібок. З лицьового боку утворюється стібок на семи нитках із замком посе­редині, тобто на четвертій нитці.

Низь-стрибунка — це різновид по­здовжньої низі, а називається так тому, що з виворітного боку при переході на сусідній ряд виконують великі стібки-стрибки.

Поперечну низь вишивають в гори­зонтальному напрямку переважно нит­ками чорного кольору із вкрапленням червоного, а іноді й синього кольорів. Ця техніка характерна для Полісся.